Меняем представление
о путешествиях по Украине!

Заспиртовані змії, карпатські крокуси та погодні витребеньки

Блог о наших путешествиях.

Автор: Ира Шахман, создатель туров Kraina UА и гид.

«Краще гір можуть бути лише гори» 

Володимир Висоцький

А ми кажемо, що краще гір може бути тільки ще більше гір! 


Цього року весна потішила своїм теплим приходом, що змусило вирватись офісний планктон на свіже повітря. Але більшу роль зіграло запрошення партнерів-друзів готелю "Оксамит" у гості. Наша команда довго не думала і зібрала речі в Карпати. 

Виходячи з вагону потяга у ніс одразу вдарило свіже карпатське повітря, вологість та легкий вітерець. Посмішка з перших кроків цим краєм міцно закріпилась на вустах кожного з нас. В «Оксамиті» зустріли обіймами та гуцульським сніданком (тут головне порції, панове!). 

Перший день мандрівки ми присвятили колориту карпатських традицій і попрямували у Верховину. В цьому високогірному селі близько десятка музейчиків, які зберігають в собі традиції та історію гуцульщини. Першим на черзі став Музей вишиванки Галинки-Верховинки. Хто не розплакався від віршів цієї пані, той по-справжньому титанова людина! Адже берегиня цього крихітного музейчика, з величезним надбанням – поетеса.

Традиції вишивки, народні обряди та жарти гуцулів тут можна відчути на всі 100%. А родзинкою цього чарівного екскурсу стало переодягання у автентичний одяг та майстер клас з одягання перемітки (а от там і дізнайтесь, що це ;) 

Натхенні і вже злегка «огуцулені» викарабкуємось до Музею музичних інструментів Миколи Іллюка - мультиінструменталіста та хранителя карпатської теорії і практики. Всі гуртом піднімємось «гееен на тую гору», з якої відкривається верховинський краєвид: ще засніжені гори вдалині, і розкидані гуцульські будинки в долині. Микола зустрів музично і по-гуцульськи – з трембітою!

Глянувши на цього «файнєцкого гуцула» одразу очевидні молодильні властивості гірського повітря. Важко переповісти музику… все звучало, і звучало особливо. Окрім, здавалось звичних інструментів, ми послухали містичні варгани, двійнички, «козу» та ще й гуртом відтворили звуками «літо на полонині», з дзвіночками вівць, корів, співом зозулі, солов’я та соплікою пастуха! На останок потрембітали на подвір’ї. Щоб видобути звук з цього найдовшого у світі інструменту, як сказав Микола: «Плюєш сємку, тіко у трембіту.». Ну і повітря в легені по-більше! До речі, трембіта зазвучала в нашій компанії тільки у дівчат!

Третім став Музей гуцульської магії. Прекрасна лекція про мольфарів, їх атрибути та методи «чаклування». Тут ще й заспиртованих змій на поличках розставили, для повного антуражу. 

Змій ще кілька десятків років тому тут спиртували для лікування онкології. Для цього живу повзучу вкидали у банку зі спиртом, де вона випускала максимум свого яду. Кажуть, що після відмови лікарів від хворої, на цій дивній настійці жінка прожила ще 25 років.
Прикро, та вже вкотре переконуємось, що мольфарів у Карпатах не лишилось. А як і лишилось, то ніхто про них не знає...

Щасливі і стомлені повернулись готель, де для нас уже приготували вечерю: грибна юшка, особливий гуцульський дерун, салатка, узвар та трошки медовушки. Порції в «Оксамиті», такі ж як і гостинність – безмежні. Складається тепле враження, ніби приїхав на канікули до бабусі, і з-за столу не вийдеш, поки тобі бабця не скаже, що ти наївся :)


Наступний день потішив сонячним ранком. З вікна готелю, до слова, відкривається прекрасний вид на гори. Тож цей день присвятили природі Карпат і відправились на рейсовому дизель-потязі у сусіднє село Вороненко, яке місцеві звуть Воронєнка. До речі, зовсім нещодавно старий дизель з дерев’яними лавками замінили на новенький сучасний та комфортабельний потяг. 

Тепер розглядати гори можна крізь великі панорамні вікна, сидячи в зручному кріслі. Саме ж село Воронєнка розкинулось на висоті 900 м над рівнем моря і тут потяги, їдучи, торкаються хмар. Пішки повертались 7 км назад до готелю. Дорогою відкриваються приголомшливі панорами, а густий смерековий ліс окутував справжнім карпатським духом. 

Прогулялись під та по старовинним віадукам. Ворохтянські віадуки побудовані ще за часів Австро-Угорщини. До будівництва було залучено в основному італійських інженерів, а для розчину використовувались природні скріплюючі матеріали – шкарлупа яєць, жовтки, кістки тварин, сльози дракона… До речі, в селі досі живуть потомки тих італійських будівельників чи інженерів. Карпатськими віадуками досі успішно курсують потяги. Краса природи була доповнена розповідями екскурсовода, тому гулялось легко і з насолодою. 

Другого вечора нас чекала гаряча водичка в чані, з травами та карпатським чаєм. Здавалось, що в цю мить нічого кращого відбуватись просто не може. На вулиці 2-3 тепла, а в чані 45 – цілковитий релакс.

Останній день відпочинку був сніжним. Відкривши штори, відкрились і очі від здивування, бо на вулиці сипав сніг! Після ситного сніданку, ми відправились дивитись на водоспад Женецький Гук

Чим ближче ми підбирались до водоспаду – тим більше лежало в ущелині снігу. Здавалось, що зима знайшла собі закуток, для сну. В ущелині було тихо, тільки чути падіння води зі скелі. Ні дощ і не сніг не могли відволікти від цього природнього дива. За падінням води з 15 метрової скелі хотілось спостерігати вічно. 

На зворотному шляху, до готелю, наша Тамара на все авто закричала «крокуси!». Водій різко та вчасно загальмував, не вронивши жодного матюка. 

Одразу видно, що Микола часто і густо їздить з міськими туристами, які тішаться кожній рослинці та тваринці =) Ми неслись по поляні з фотоапаратами, щоб зафіксувати цю неймовірну красу. Фіолетові квіточки розсипались серед снігу, що викликало непереборний «приступ няшності». 

Ось така була завершальна квіткова фішка нашої мандрівки, бо далі все як у всіх туристів – суверіни, збір речей та бажання повернутись у Карпати знову, ще раз, душний потяг та ранковий Киівський вокзал.

Звичайно, що в такі місця хочеться повертатись, хочеться залишитись. Адже тут, в горах вирує справжнє життя – з постійною зміною погоди, з квітами серед снігів, з зеленим ялівцем серед кам’яних гірських масивів, у шумі водоспадів та рік, у хмарах, які зачеплюються за верхівки гір та вершинах, засипаних снігом. Вся свобода у людях, які мають душу ширшу ніж горизонт. У запахах, які пронизані хвоєю та стежками, на яких можна загубитись.

І зовсім не важливо, сам ти їдеш в Карпати, чи з друзями - в горах завжди знайдеться що робити та про що подумати. Знайдеться та вершина, на якій ти вдихнеш на повні груди та від захоплення довго не зможеш видихнути.
Кожна подорож – це доказ того, що дива поруч, всього за одну ніч потягом ;)



Узнавайте первыми о новых путешествиях и событиях